Притчі

Притча про каву...

    Приходить до батька молода донечка і говорить: – Батько, я втомилася, у мене таке важке життя, такі труднощі і проблеми, я весь час пливу проти течії, у мене немає більше сил … Що мені робити? Проте замість відповіді батько поставив на вогонь три однакових каструлі з водою. В одну кинув моркву, в іншу поклав яйце, а в третю насипав зерна кави. Через деякий час він вийняв з води моркву, яйце і налив у чашку каву.

- Що змінилося? – Запитав він свою дочку.
- Яйце і морква зварились, а зерна кави розчинилися у воді, – відповіла вона. 
- Ні, доню моя, це лише на перший погляд так…. 

    Подивися – тверда морква, побувавши в кип‘ятку, стала м‘якою і вразливою. Рідке яйце стало твердим. Зовні вони не змінилися, вони лише змінили свою структуру під впливом однакових несприятливих умов – кип’ятку. Так і люди – сильні зовні можуть розклеїтись і стати слабкими там, де крихкі і ніжні лише тверднуть і міцніють.

- А кава? 
- Це найцікавіше. Зерна кави повністю розчинилися в новому ворожому оточенні і змінили його – перетворили окріп в чудовий ароматний напій. Є особливі люди, які не змінюються в силу обставин – вони змінюють обставини і перетворюють їх на щось нове і прекрасне, отримуючи користь і знання в даній ситуації …

                                                 

Притча про терпіння 

Жив-був юнак з поганим характером. 
Батько дав йому повний мішок цвяхів і сказав забивати один цвях у ворота саду кожен раз, коли той втратить терпіння або посвариться з кимось. 

Першого дня він забив 37 цвяхів у ворота саду. Наступного дня навчився контролювати кількість забитих цвяхів, зменшуючи її з дня в день. Зрозумів, що простіше контролювати себе, ніж забивати цвяхи. Нарешті, наступив той день, коли юнак не забив ні одного цвяха у ворота саду.

Прийшов він до батька і сказав йому цю новину. Тоді батько сказав юнаку, виймати один цвях з воріт, кожен раз, коли він не втратить терпіння. 
Настав той день, коли юнак зміг сказати батькові, що витягнув всі цвяхи. 

Батько підвів сина до садових воріт, і сказав: 
«Сину, ти чудово себе вів, але подивись, скільки дірок залишилось у воротах». 

Ніколи вони вже не будуть такими як раніше. Коли ти з кимось сваришся, і говориш йому неприємні речі, то залишаєш йому рани як у тих воротах. Можеш встромити в людину ніж, і потім витягнути його, але завжди залишиться рана. І буде неважливо, скільки разів ти попросиш пробачення. Рана залишиться. 
Рана, нанесена словами, спричиняє таку ж біль, як і фізична

 

 Притча про ціль життя

Одного сонячного дня Хінг Ші вийшов прогулятися по берегу річки в супроводі трьох своїх учнів. Зупинившись на березі, Хінг Ші сказав:
- Подивіться на річку, вона саме життя, то повільно, то бурхливо протікає. Ріка міняється з кожною миттю, ніколи не повторюючись двічі.
Учні довго дивились на ріку, поки мудрець не спитав їх:
- А як ви би йшли до своєї мети?
Перший сказав:
- Я би завжди боровся з течією, плив проти неї вперед, до мети, - відважно сказав один.
- Це добре, - сказав Хінг Ші, - та ти ризикуєш одного разу втопитись, так і не подолавши річку. Моя тобі порада: до того , як плисти проти течії, взнай, чи твоя мета знаходиться в тому ж напрямку.
Другий учень сказав :
- А я буду плисти за течією, як цей пелюсток, що ковзає хвилею, і набрався би досвіду по дорозі.
- Це добре лише тоді, якщо течія несе тебе до мети, інакше ти станеш подібним на пелюсток, якому байдуже, куди плисти, так як не важливо, де згнити.
Третій учень відповів:
- А я би плив до мети, постійно міняючи тактику, то пливучи за течією, то би боров її.
- Твоя відповідь добра, та недостатньо розумна, -зауважив вчитель, - розвернувся і пішов додому. Тоді учні запитали його:
- А твій шлях по ріці життя , вчителю, який?
Він посміхнувся і сказав:
- Я би не пускався в плавання.
- Та хіба твоя мета досягнута?- здивувались учні.
Ні, - сказав Хінг Ші,- та не до всякої мети можна добратися вплав.

 

Для розуміння життя...

Одного разу чоловік пізно повернувся з роботи додому, як завжди втомлений і сердитий на вигляд, і побачив, що в дверях його чекає п’ятирічний син.

- Тату, можна у тебе дещо запитати?
- Звичайно, що трапилося?
- Тату, а скільки ти заробляєш?
- Це не твоя справа! – Обурився батько. – І потім, навіщо це тобі?
- Просто хочу знати. Будь ласка, ну скажи, скільки тобі платять за годину?
- Ну, взагалі-то, 500 грн. А що?

- Тату… – син подивився на нього знизу вгору дуже серйозними очима.
- Тату, ти можеш позичити мені 300 грн?
- Ти питав тільки для того, щоб я тобі дав грошей на яку-небудь безглузду іграшку? – Закричав той. – Негайно марш до себе в кімнату і лягай спати! .. Не можна ж бути таким егоїстом! Я працюю цілий день, страшно втомлююся, а ти себе так нерозумно поводиш.

Малюк тихо пішов до себе в кімнату і закрив за собою двері. А його батько продовжував стояти в дверях і злитися на прохання сина. «Та як він сміє питати мене про зарплату, щоб потім попросити грошей?» Але через якийсь час він заспокоївся і почав міркувати розсудливо: «Може, йому дійсно потрібно щось важливе купити. Та біс із ними, з трьома сотнями, адже він ще взагалі жодного разу у мене не просив грошей». Коли він увійшов до дитячої, його син вже був у ліжку.

- Ти не спиш, синку? – Запитав він.
- Ні, тату. Просто лежу, – відповів хлопчик.
- Я, здається, занадто грубо тобі відповів, – сказав батько. – У мене був важкий день, і я просто зірвався. Прости мене. Ось, тримай гроші, які ти просив.
Хлопчик сів в ліжку і посміхнувся.
- Тату, дякую! – Радісно вигукнув він.

Потім він заліз під подушку і дістав ще декілька зім’ятих папірців. Його батько, побачивши, що у дитини вже є гроші, знову розсердився. Малюк склав всі гроші разом і ретельно перерахував, а потім знову подивився на батька.

- Навіщо ти просив грошей, якщо вони у тебе вже є? – Пробурчав той.
- Тому, що у мене було недостатньо. Але тепер мені якраз вистачить, – відповіла дитина. – Тато, тут рівно п’ятсот. Можна я куплю одну годину твого часу? Будь ласка, прийди завтра з роботи раніше, я хочу, щоб ти повечеряв разом з нами.

Дійсно, наше життя надто коротке, щоб тільки гонитися за матеріальними статками. Успішні люди знають, якщо нема гармонії в стосунках, то не буде і прогресу в будь-якій справі. Будучи на роботі, ми потрібні роботодавцю рівно настільки, наскільки ми працюємо. Якщо завтра нас не стане, зі сторони буде виглядати, що нічого не змінилося: прийдуть нові люди, нові завдання зітруть за кілька днів пам’ять про людину, і тільки найближчі – родина, друзі, знайомі – будуть нести спогад про Вас через віки. У вашому розпорядку дня обов’язково має бути хвилинка для себе і оточуючих!!!

 

 Два яблука. Притча про те, що не потрібно поспішати із висновками.

Маленька дівчинка принесла знадвору два яблука. Мабуть, її хтось пригостив.

— Матусю, поглянь, які гарні гарні яблука!

— Дійсно, гарні! Пригостиш мене? — запитала мама.

Подивіться відео цієї притчі (підписуйтесь на наш канал — там багато чудових притч):

Дівчинка поглянула на яблука. А потім відкусила від одного з них. На секунду замислилась і… надкусила інше.

Мама дуже здивувалась. І подумала:

— Яка жадібна дівчинка у мене зростає! Обидва яблука почала їсти, а мені так жодного і не запропонувала.

Але, на її подив, дівчинка простягнула мамі одне яблуко зі словами:

— Матусю! Візьми це яблуко! Воно — солодше!

Притча про позитивне мислення

Якось старий учитель сказав своєму учневі:

-Будь-ласка, оглянь цю кімнату і спробуй знайти у ній все, що має сірий колір.

Молодий чоловік оглянувся. В кімнаті було багато сірих речей: книга, підлога, підставка під квіти, штори і ще багато різних дрібниць.

-         А тепер закрий очі і назви вголос всі речі … блакитного кольору, - попросив учитель. Молодий чоловік розгубився:

-         Але я нічого не помітив!

Тоді учитель сказав:

-         Відкрий очі. Подивися, як тут багато речей блакитного кольору!!!

Це була правда: ваза, рамки для фотографій, килим. Учень відповів:

-         Але ж це хитрість! Адже я за вашою вказівкою шукав сірі речі, а не блакитні!

Учитель тихо зітхнув, а потім посміхнувся:

-         Саме це я і хотів показати! Ти шукав і знаходив тільки сірий колір. Так само відбувається з тобою і в житті: ти шукаєш і знаходиш тільки погане і не помічаєш хорошого!

Учень заперечив:

-         Мене завжди вчили, що слід чекати гіршого, і тоді ніколи не виявиться розчарованим. А якщо гіршого не станеться, то мене чекає приємний сюрприз. Ну, а якщо я завжди буду надіятись на краще, то ризикую бути розчарованим.

На що старий вчитель відповів:

-         Упевненість в користі очікування гіршого змушує нас не помічати все хороше, що відбувається у нашому житті. Якщо чекаєш гіршого, то, скоріш за все, його і отримаєш. І навпаки. Можна знайти таку точку зору, з якою кожне переживання буде мати позитивне значення. З цієї хвилини ти будеш шукати у всьому щось позитивне!