Рекомендації педагогам

 

Рекомендації для педагогів

ЩОБ УНИКНУТИ «ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ»

 

1. Плануючи робочий день, обов’язково виділяйте час для емоційного відпочинку. Так, обідню перерву можна із користю для здоров’я провести в найближчому парку або просто на вулиці, змінивши робочу обстановку. «Подорож» у переповненій маршрутці додому або на роботу можна замінити на прогулянку пішки.
2. Плануйте робочий тиждень, місяць із визначенням короткострокових і довгострокових цілей роботи, що дозволить фокусуватися на необхідних діях, підвищить мотивацію діяльності та зменшить кількість невиправданих емоційних витрат. Варто виділяти завдання та цілі, що є пріоритетними або такими, що виконуються найшвидше.
3. Варто впорядкувати власні думки та бажання. Не слід хапатися за все й одразу в гонитві за примарним результатом або похвалою керівника. Виділіть час для зустрічей із друзями, відпочинку із коханою людиною поза межами звичної повсякденності, відвідин мистецьких або спортивних заходів. Вихідні, особливо в теплу пору року, корисно проводити на відкритому повітрі, уникаючи пасивного проведення часу перед телевізором на дивані.
4. У пригоді стане професійний розвиток і самовдосконалення (обмін професійною інформацією з колегами, що дає відчуття світу ширшого, ніж той, який існує всередині окремого колективу – курси підвищення кваліфікації, конференції тощо). Крім суто професійної користі, такі заходи покликані активізувати взаємозв’язки з колегами, активне спілкування в нових умовах, а це відволікає від буденності та рутини.
5. Банальним, але важливим компонентом боротьби зі стресом є підтримування гарної фізичної форми. Між станом тіла й розумом є тісний зв’язок: неправильне харчування, зловживання спиртними напоями, тютюном посилюють прояви синдрому вигоряння. Ні за яких обставин не можна нехтувати повноцінним сном, адже тільки в цей час мозок відпочиває та накопичує енергію на наступний день ;
6. Нове хобі може не тільки додати задоволення у житті, а й допомогти почуватися більш мотивованим. Години, присвячені, приміром, вишиванню, збережуть дні, присвячені пошуку емоційного заспокоєння.
7. Категоричним правилом має стати відмові від роботи вдома та обговорення робочих проблем поза роботою.
8. Зрештою, візьміть відпустку та просто забудьте про проблеми на роботі.

Що таке булінг, його види і як з ним боротись

 

Все частіше доводиться чути про булінг в українських, школах жорстокість дітей часто переходить усі межі. Бійки між школярами і психологічне насилля можуть нанести непоправної шкоди дитині.

                                  Що таке булінг ?

          Образливі прізвиська, глузування, піддражнювання, підніжки, стусани з боку одного або групи учнів щодо однокласника чи однокласниці – це ознаки нездорових стосунків, які можуть призвести до цькування — регулярного, повторюваного день у день знущання. Регулярне та цілеспрямоване нанесення фізичної й душевної шкоди стало об’єктом уваги науковців і педагогів, починаючи з 70-х років минулого століття, й отримало спеціальну назву – булінґ.

Прикметною ознакою булінґу є довготривале «відторгнення» дитини її соціальним оточенням.

          Найчастіше булінґ відбувається в таких місцях, де контроль з боку дорослих менший або взагалі його нема. Це може бути шкільний двір, сходи, коридори, вбиральні, роздягальні, спортивні майданчики. У деяких випадках дитина може піддаватися знущанням і поза територією школи, кривдники можуть перестріти її на шляху до дому. Навіть удома жертву булінґу можуть продовжувати цькувати, надсилаючи образливі повідомлення на телефон або через соціальні мережі.

За даними різних досліджень, майже кожен третій учень в Україні так чи інакше зазнавав булінґу в школі, потерпав від принижень і глузувань: 10 % – регулярно (раз на тиждень і частіше); 55 % – частково піддаються знущанню з боку однокласників; 26 % – батьків вважають своїх дітей жертвами булінґу.

Більшість з них соромляться, що стали жертвою знущань і нікому про це не говорять.

У такому разі батькам та педагогам варто поговорити із дитиною, вислухати та допомогти вирішити проблемну ситуацію.

                                       Види булінгу
 
         Зазвичай терміном “булінг” описують цькування серед учнів, проте трапляються випадки цькування школярів вчителями, а іноді й вчителя учнями.
1. Серед учнів;
2. Цькування учня вчителем;
3. Цькування вчителя учнями;
4. Цькування вчителя у педагогічному колективі (мобінг).

 

                                      Що таке кібербулінг

         Окремою формою цькувань серед підлітків називають “кібербулінг”.
Вона набула поширення з появою мобільних телефонів та інтернету. У цьому випадку “зброєю” булера стають соціальні мережі, форуми, чати чи мобільні телефони тощо.
Булер може вдаватись до анонімних погроз, дзвінків з мовчанням, переслідування, тролінг чи просто знімати на відео знущання інших, щоб потім поширити це в мережі.

 

Як протистояти булінгу?

       Наслідки шкільного насилля

           Жертви булінґу переживають важкі емоції – почуття приниження і сором, страх, розпач і злість. Булінґ вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:
• неадекватне сприймання себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;
• негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули у школі;
• неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;
• девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

 

Як реагувати на цькування

        Молодші школярі мають неодмінно звертатися по допомогу до дорослих — учителів і батьків. Допомога дорослих дуже потрібна і в будь-якому іншому віці, особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психічному здоров’ю.
       Старші діти, підлітки можуть спробувати самостійно впоратись із деякими ситуаціями.

Психологами було розроблено кілька порад для них.

Як впоратися з ситуацією самостійно

• Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, адже, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.
• Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.
• Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.
• Не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Що агресивніше ви реагуєте, то більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров’я ситуації.
• Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

Що можуть зробити батьки

        Багато учнів соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу.
      Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, то скажіть їй:
• Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її боці).
• Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).
• Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).
• Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).
• Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).
• Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).
      Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.
      Якщо вчителі та адміністрація не розв’язали проблему, не варто зволікати із написанням відповідної заяви до поліції.

 Як допомогти дітям упоратися з булінгом

Згідно з результатами різних опитувань, більшість дітей і підлітків стверджують, що в їхніх школах має місце булінг (усілякі знущання, цькування й залякування). Один такий шкільний розбишака здатний перетворити на справжній жах похід дитини на зупинку або її велику перерву у школі. Знущання можуть залишити глибокі емоційні рубці на все життя. А в екстремальних ситуаціях вони можуть завершитись погрозами насильства, псування майна або серйозними тілесними пошкодженнями.

      Якщо ваша дитина піддається знущанню, є способи допомогти їй справитися з ним на щоденній основі та зменшити його тривалий вплив. І навіть якщо знущання не є проблемою у вас вдома безпосередньо зараз, важливо обговорювати такі питання, щоб дитина була готова до всього.

Що таке булінг?

       Багатьох дітей у свій час дражнили рідні брати, сестри або друзі. Якщо це відбувається в ігровій дружній формі, коли обидві дитини просто бавляться, такі образи, як правило, не завдають шкоди. Але коли словесні перепалки стають образливими, злими й постійними, вони перетворюються на знущання, тому їх необхідно припинити.

      Булінг (шкільне цькування) – це навмисне знущання фізичним, вербальним або психологічним способом. Воно може варіювати від ударів, поштовхів, лайки, погроз і насмішок до вимагання грошей і цінного майна. Деякі діти знущаються, уникаючи, ігноруючи інших і поширюючи про них неправдиві чутки. Інші використовують електронну пошту, чати, миттєві повідомлення, соціальні мережі й текстові повідомлення, щоб насміхатись над іншими або кривдити їхні почуття.

         Дуже важливо сприймати знущання серйозно, а не просто відмахуватись від них, як від чогось, що діти повинні подолати самі. Наслідки можуть бути найсерйознішими, зачіпати самооцінку дитини та її майбутні особисті стосунки. У важких випадках залякування призводять до справжніх трагедій.

Чому одні діти знущаються над іншими?

Діти знущаються один з одного з цілого ряду причин. Іноді вони насідають на інших дітей, бо їм потрібна жертва – той, хто здається емоційно чи фізично слабшим або просто поводиться або виглядає не так, як усі, – щоб відчувати себе більш важливим, авторитетним, популярним або впевненим у собі. Деякі бешкетники більші й сильніші за своїх «жертв», та це не завжди так.

Іноді діти знущаються з інших, тому що так вже робили з ними. Вони можуть думати, що їхня поведінка нормальна, тому що в їхніх сім'ях та оточенні всі постійно гніваються, кричать або обзиваються. Деякі популярні телешоу, здається, навіть сприяють насильству: людей виганяють, ігнорують або висміюють їхній зовнішній вигляд чи відсутність таланту.

Ознаки знущань

Якщо дитина не каже вам про залякування та знущання над собою або не має на собі видимих наслідків у вигляді синців чи травм, досить важко з'ясувати, чи відбувається це з нею насправді.

Але все ж є деякі ознаки. Батьки можуть помітити зміну в поведінці дитини, її занепокоєння або відсутність апетиту, сну, небажання робити те, що раніше подобалось і приносило задоволення. Коли дитина виглядає похмурою і пригніченою або засмучується швидше, ніж зазвичай, коли вона починає уникати певних ситуацій, наприклад, поїздки у громадському чи шкільному автобусі, це теж може бути ознакою існуючих у ставленні до неї знущань.

Якщо ви підозрюєте, що над дитиною знущаються, але вона не хоче зізнаватись у цьому, знайдіть можливість підняти це питання обхідними шляхами. Наприклад, ви можете побачити певну ситуацію на ТВ-шоу і використовувати її як початок розмови, спитавши дитину: «Що ти про це думаєш?» або «Як ти думаєш, що треба було зробити цій людині?». Це може допомогти вам у розмові перейти до таких питань, як: «А ти коли-небудь зіштовхувався з подібним?» або «Ти коли-небудь відчував таке?». Ви можете поговорити про свої схожі переживання в дитячому віці.

Діти повинні знати, що, якщо їх залякують, знущаються над ними або вони бачать, як це відбувається з іншими, – треба неодмінно порозмовляти про це з вами або іншим дорослим (учителем, шкільним психологом чи другом сім'ї), братом чи сестрою.

Допомога дітям

Якщо дитина розповідає вам про бешкетника, зосередьте увагу на комфорті та підтримці, не важливо, наскільки ви засмучені. Діти часто не хочуть розповідати дорослим про залякування, тому що відчувають себе ображеними та приниженими або турбуються про те, що батьки будуть дуже перейматись і хвилюватись.

Іноді діти думають, ніби це їхня власна вина, що, якби вони виглядали або вели себе по-іншому, то цього б не сталось. Іноді вони бояться, що, якщо розбишака дізнається, що вони комусь усе розповіли, то буде ще гірше. Інші побоюються, що їхні батьки не повірять їм чи не робитимуть жодних дій у цьому напрямі. Або ж діти хвилюються, що батьки змусять їх дати відсіч бешкетнику, якого вони бояться.

Хваліть дитину за те, що вона набралася сміливості порозмовляти про це. Переконайте її, що вона не самотня – багато людей отримують свою порцію знущань у певний момент. Підкресліть, що погано робить бешкетник, а не сама дитина. Переконайте сина чи доньку в тому, що ви придумаєте, як правильно зробити в цій ситуації, разом урахуєте всі тонкощі.

Іноді старший брат, сестра або друг можуть допомогти впоратися із ситуацією. Вашій доньці може бути корисно почути, як її старшу сестру, яку вона обожнює, дражнили через її зубні брекети і як вона впоралася з цим. Старший брат або друг може також дати деяке уявлення про те, що відбувається у школі або там, де трапляються знущання, і допоможе придумати краще рішення.

Сприйміть серйозно побоювання дитини, що знущання будуть ще гірше, якщо задирака дізнається, що ваша дитина розповіла про них. Іноді корисно звернутися до батьків бешкетника. В інших випадках варто в першу чергу зв'язатися з учителем або завучем. Якщо ви вже випробували ці методи і все ще хочете порозмовляти з батьками дитини-бешкетника, зробіть це в офіційних умовах, наприклад, у присутності завуча.

У багатьох країнах є закони і правила, що стосуються знущань. Дізнайтеся про подібні у вашому місцевому самоврядуванні. У деяких випадках, якщо у вас є серйозні побоювання із приводу безпеки вашої дитини, вам, імовірно, буде потрібно звернутись в органи правопорядку.

Поради дітям

Ключ до допомоги дітям у наданні стратегій, які навчать їх справлятися з повсякденними знущаннями, а також допоможуть відновити дитячу самооцінку й повернути почуття власної гідності.

Під впливом емоцій є спокуса запропонувати дитині дати відсіч задираці. Зрештою, ви гніваєтеся, що ваша дитина страждає, і, можливо, у дитинстві ваші батьки радили вам «постояти за себе», що ви успішно зробили. І ви переймаєтеся, що ваша дитина все ще потерпає від рук розбишаки.

Але важливо порадити дітям не відповідати на знущання бійкою або відповідними знущаннями. Це може швидко перерости в насильство, неприємності, травмувати когось із них. Замість цього найкраще піти від ситуації, поспілкуватися з іншими дітьми й розповісти про все дорослим.

Ось ще кілька стратегій для дітей, які можуть допомогти їм покращити ситуацію і своє самопочуття, зумовлене тим, що відбувається:

·         Уникай бешкетника й перебувай у товаристві друзів. Не заходь у туалет, якщо задирака знаходиться там, не ходи в роздягалку, коли немає нікого поруч. Постійно перебувай у товаристві приятеля, щоб не залишатись наодинці з недругом. Перебувай в оточенні приятелів у транспорті (у шкільному автобусі), у коридорах або на перерві – скрізь, де можна зустріти бешкетника. Запропонуй те ж саме своєму другу.

·         Стримуй гнів. Розхвилюватись у зв'язку зі знущанням природно, але саме цього й домагаються бешкетники. Це змушує їх відчувати себе сильнішими. Намагайся не реагувати плачем, не червоній і не переймайся. Це вимагає великої кількості тренувань, але це корисна навичка дати відсіч бешкетнику. Іноді корисно практикувати стратегію приведення себе в повну рівновагу, наприклад, рахувати до десяти, записувати свої гнівні слова на аркуші паперу, робити глибокий вдих або просто йти. Іноді треба навчати дітей робити непроникний вираз обличчя, поки вони не позбудуться небезпеки (посмішка або сміх можуть провокувати розбишаку).

·         Дій хоробро, йди та ігноруй бешкетника. Твердо й чітко скажи йому, щоб він припинив, а потім розвернись й піди. Намагайся ігнорувати образливі зауваження, наприклад, демонструй байдужість чи вдавай, що ти захоплений бесідою по мобільному телефону. Ігноруючи задираку, ти показуєш, що він тобі байдужий. Зрештою, він, імовірно, утомиться діставати тебе.

·         Розкажи дорослим про знущання. Учителі, директор школи, батьки можуть допомогти припинити знущання.

·         Розповідай про це. Поговори з кимось, кому ти довіряєш, наприклад, із завучем, учителем, братом, сестрою або другом. Вони можуть запропонувати деякі корисні поради, і навіть якщо вони не можуть виправити ситуацію, це допоможе тобі відчути себе менш самотнім.

·         Усунь провокаційні фактори. Якщо розбишака вимагає від тебе грошей на обід, принось обід із собою. Якщо він намагається відібрати твій музичний плеєр, не бери його до школи.

​Простягніть руку допомоги

Удома ви можете знизити негативний вплив знущань. Навчайте дітей спілкуватися з такими друзями, які допомагають розвивати їхню впевненість у собі. Допоможіть їм знайомитися з іншими дітьми, відвідуючи різні гуртки чи спортивні секції. І знайдіть такі заняття для дітей, які допоможуть їм почуватись упевненими й сильними. Можливо, це буде секція самооборони, карате або тренажерний зал.

І пам'ятайте: якими б прикрими не були знущання для вас і вашої родини, є багато людей і способів вирішити цю проблему.

Як згуртувати дитячий колектив

 

Від того, наскільки дружний дитячий колектив, залежить психологічний стан кожного вихованця в ньому. Від ступеня згуртованості дітей  у групі залежить і ступінь засвоєння навчального матеріалу, ефективність роботи педагога з групою і формування особистості дитини. У справі створення дружного колективу провідна роль, звичайно, належить керівнику гуртка.

Дитячий колектив потрібно формувати щоденно, це копітка і відповідальна робота. І тут авторитет педагога, особливо для дітей молодшого шкільного віку, надзвичайно великий.

Психолог може провести у групі тестування, наприклад, «Соціометрію», для того, щоб з’ясувати, які існують мікрогрупи, хто з ким з дітей дружить, виявити явних лідерів, прихованих лідерів і негативних лідерів дитячого колективу, потенційні конфлікти між вихованцями.

Володіючи певною інформацією про структуру дитячого колективу, педагог може здійснювати роботу по згуртуванню колективу.

 

Поради психолога:

 

1.                 Заплануйте в плані виховної роботи з гуртківцями якомога більше заходів, спрямованих на згуртування дітей. Нехай це будуть спільні прогулянки на природі, створення і здійснення якогось соціально значимого для дітей проекту, розробка і виконання колективної творчої справи. Тільки у спільній діяльності, цікавій дітям, можна сформувати дружний колектив.

2.                 Під час спільних заходів організуйте ігри, які розвивають комунікативні здібності учнів, формують толерантне ставлення один до одного.

3.                 Обов’язково проводьте виховні заходи про дружбу, взаємовиручку, колективізмі. Використовуйте кожну нагоду для того, щоб поговорити з дітьми про важливість цих якостей в повсякденному житті.

4.                 На уроках практикуйте групові види діяльності, причому частіше міняйте склад мікрогруп, щоб діти вчилися тісній взаємодії з різними людьми.

5.            Підтримуйте комфортний і сприятливий психологічний клімат в групі, гасіть спалахуючі конфлікти, але не авторитарним методом. Вислухайте кожну дитину, постарайтеся зрозуміти і допомогти їм розібратися у  власних почуттях. Допоможіть знайти компромісне рішення, навчіть співпраці у вирішенні конфліктів.

6.                 Уникайте проявів дуже помітної і явної любові чи нелюбові до окремих вихованців. Діти це дуже добре відчувають і обов’язково будуть думати і говорити про це. Поважайте в кожній дитині, перш за все, особистість.

7.             Робота по згуртуванню колективу не повинна носити епізодичний характер, вона повинна бути щоденною і планомірної, тільки тоді ви зможете сформувати дружний колектив.

8.       Створіть в групі єдину систему традицій і цінностей. Для цього можна запропонувати дітям відповісти на запитання анкети:

- Яким, на твою думку, повинен бути дружний колектив?

- Як зробити так, щоб група стала дружньою?

- Які традиції є в нашій групі?

- Назви твої «можна» і «не можна» у групі.

- Які заходи в групі, на твою думку, повинні стати традиційними?

9.                     Введіть традицію зворотного зв’язку. В кінці кожної чверті і в кінці року діти пишуть записки, де можуть поставити запитання, написати щось наболіле, про що не можуть сказати вголос.

10.                 Створити «ящик побажань».

11.              Проводити якомога більше традиційних виховних заходів.

12.   Особливу роботу слід вести з «відкинутими» дітьми.  Спробувати залучити їх до спільної діяльності групи. Знайти для них доручення, де вони розкривали б свої кращі здібності.  Частіше хвалити і заохочувати їх у присутності класу, але робити це за конкретно виконану ними дію або вчинок.

13.     Розподіл між вихованцями доручень. Для цього діти на дошці пишуть слова, які є знаковими для визначення майбутніх доручень. Потім діти визначають, яке постійне доручення в групі вони хотіли б виконувати.

 

Від педагога вимагається лише вміле керівництво діяльністю

вихованців, надання їм свободи і самостійності. Педагоги повинні допомогти підтримувати ініціативу дітей. Найголовніше – керівник гуртка повинен бачити маленький і великий успіх кожної дитини в дорученій їй справі і вміло заохочувати її. 

 

Для поліпшення психологічного клімату в дитячому колективі відомий американський психолог Роберт Марзано радить:

-        звертатися до дітей на ім’я;

-        допомагати дітям відчути свою значущість, що вони визнані як ним, так і ровесниками;

-       частіше використовувати виховні та методичні можливості гумору;
 поганий настрій педагога не повинен впливати на дітей;

-        оптимістична установка, віра в дитину – запорука позитивного психологічного комфорту в колективі;

-        бути щедрим на похвалу;

-        педагогічний такт – засіб гармонізації спілкування;

-        невимушено розмовляти з вихованцями про їх інтереси;

-       забезпечувати педагогічну підтримку;

-        спиратися на сильні сторони дитини.

 

Міжнародний День Толерантності

Поради педагогам щодо формування толерантних якостей особистості 

    В основу роботи педагогів по розвитку міжособових стосунків як основи формування толерантності у дітей дошкільного віку мають бути покладені нові підходи до розвитку і виховання дітей, особово - орієнтована модель спілкування з ними. Важливий діалог, тоді у дитини формується толерантність - довіра до дорослого, партнерські відношення з ним.

   

 Треба змінити обстановку в дитячому саду, наблизившись, на скільки це можливо, до домашніх умов.

     

Створення емоційного мікроклімату в групі.

     1. Обов'язково встановіть особистий контакт з дітьми:

• звертайтеся по імені;
• займайте позицію на рівні очей дитини;
• використайте тактильний дотик (проте пам'ятаєте, що коли ви гладите дитину по голові або кладете руку на її голову, це викликає у окремих дітей негативні реакції, навіть стресові стани). 

   

2. Намагайтеся вислуховувати дітей до кінця, якщо навіть у вас мало часу. Прагніть не перебивати дитину. Проаналізуйте свою поведінку.

• Чи завжди ви здатні дослухати дитину до кінця?
• Чи не виникає бажання її перебити?
• Чи не ловите ви себе на думці, що те, про що говорить дитина, це неважливо, дурниці?
• Простежте, чи не ведете ви під час висловлювань дитини внутрішню полеміку з нею, виражаючи це в міміці і жестах.

     

3. Стежте за власною мовою. Пам'ятайте, що вона - відображення вашої особи. Проаналізуйте власну мову:

• виключіть зі своєї мови окрики, різкі інтонації, які негативно впливають на дітей, викликаючи емоційний дискомфорт;
• зверніть увагу на інтонацію, пам'ятайте, що вірно розставлені інтонаційні акценти впливають на якість сприйманої інформації і на загальний психологічний мікроклімат;
• постарайтеся позбавитися від слів – «паразитів» («ну», «значить», «загалом»  і так далі). 

     

4. Пам'ятайте, що дитина дошкільного віку є істотою невербальною, тому уся інформація краще засвоюється нею не через слова, а через стосунки. Намагайтеся використати такий немовний прийом взаємодії з дітьми, як «демонстрація розташованості»: спокійна увага, посмішка, контакт очей, підбадьорюючі жести, ласкавий дотик, погладжування.

   

5. Організовуючи спілкування з дітьми, прагніть зрозуміти їх настрій. Розвивайте педагогічну спостережливість. Простежте: в якому настрої прийшла дитина в ДНЗ; чи розповідає вона іншим дітям про свій емоційний настрій, почуття?

     

6. Частіше посміхайтеся дітям в процесі взаємодії з ними, це сприяє сприятливому психологічному мікроклімату. Простежте за собою:

• як часто ви посміхаєтеся дітям;
• чи здатні ви сміятися разом з дітьми;
• як часто ваше обличчя виражає втому і турботу. 

     

7. Вчіться бачити себе з іншої сторони:

• частіше аналізуйте власну діяльність;
• прагніть ставити себе на місце дитини;
• розвивайте здатність визнавати свої помилки в спілкуванні з дітьми.

     

8.Спілкуючись з дітьми, використовуйте такі прийоми педагогічної дії, як навіювання і переконання. Для переконання вам необхідно:

• бути самому переконаним в тому, про що ви говорите;
• ясно і зрозуміло викладати аргументи дітям;
• проявляти витримку і терпіння.

     

Застосовуючи настанову, вам необхідно говорити в максимально наказовому тоні і при цьому виразно дивитися в очі дитині.

     

9.Особливо уважно віднесіться до своєї поведінки, манер, жестів. Пам'ятайте, що діти дошкільного віку наслідують. 

 

10. Вибирайте правильну тактику поведінки в спілкуванні з дітьми, вирішуючи конфліктну ситуацію. Пам'ятайте: ви не маєте професійного права ображатися на дітей. Намагайтеся оцінювати вчинок, дію, яку вчинила дитина, а не її особа. Покажіть, що ви невдоволені вчинком, але самі позитивно відносьтеся до дитини. Уникайте наступних прийомів, що допомагають уникнути  дитячих сварок, бійок:

• вимог («не заважайте», «перестаньте сваритися»);
• покарань (поневіряння іграшки, ізоляції від колективу);
• оцінки, які несуть в собі характер іронії («ну я так і знала, що це зробив знову Петров»);
• обурення («ви тільки подивіться, що ви наробили!»);
• передбачаючої негативної оцінки («від тебе ніколи нічого хорошого не дочекаєшся!»);
• питань до дітей: «Хто зруйнував будову»?, «Хто ударив?».
• спробуйте вирішити конфлікт в доброзичливому тоні, не підвищуючи голос. Дайте зрозуміти дитині, що якщо ви її караєте, то це не означає, що змінилося ваше колишнє відношення до неї («Я думаю, що ви самі спробуєте зрозуміти, хто з вас винен»);
• з'ясування мотиву несправедливого відношення дитини до свого однолітка («Чому ти так поступив?», «Розкажи, як це сталося»);
• роз'яснення («Я вам зараз розповім, що сталося»). 

     

11. Умійте аналізувати процес спілкування. Спробуйте знайти причини помилок у взаємодії з дітьми. Це можуть бути:

• нерозуміння психологічної ситуації, настрою дітей;
• недостатня саморегуляція;
• невідповідність вашого стилю спілкування, вашій індивідуальній атмосфері в групі дітей, рівню взаємовідносин, що склався, в групі;
• механічне копіювання стилю спілкування колег.

     

Важливо пам'ятати, що формування у дітей позитивного толерантного відношення до усіх людей повинне ґрунтуватися на засвоєнні моральних норм і правил поведінки. Ця робота повинна ґрунтуватися на матеріалі казок, оповідань, творів художньої літератури.

Ми живемо в багатонаціональній в країні, тому в дітях важливо виховувати толерантне відношення до інших народів, їх культури і традицій. Дітей необхідно знайомити з традиціями, фольклором, предметами народного - прикладного мистецтва, міфами і легендами інших народів. Таким чином, розширювати можливості залучення дітей до загальнолюдських цінностей, робити їх доступнішими, відчутнішими і емоційно забарвленими.

     

Прекрасною школою розвитку толерантності служить спілкування з домашніми тваринами, яких діти сприймають як рівних собі, спілкуючись на зрозумілому тільки їм мові почуттів і емоцій. Стаючи близькими друзями, діти і тварини здатні разом радіти і сумувати, грати і розвиватися. Пояснення дорослих про те, як потрібно поводитися з «братами нашими меншими», сприяють розвитку уміння співпереживати, співчувати, стримуватися.