Рекомендації батькам

 

Правила вибору гуртка для дитини:

1.    Враховуйте інтереси дітей, а не власні.

Пам’ятайте, що ваша дитина має обирати гурток за власним бажанням. Ваша думка може виступати як порада. Щоб з’ясувати які інтереси у вашої дитини поспостерігайте за тим, що вона робить із зацікавленістю. Про що частіше розпитує вас. Чим любить займатися, чим захоплюється. Не обирайте певний гурток своєму синові або доньці тому що Ви хотіли займатися в ньому.

 

2.    Враховуйте вікові особливості дитини.

Чим менше вік вашої дитини, тим більше терпіння та уваги ви маєте приділити      їй для адаптування до нових умов у гуртку.

Більшість гуртків розраховані на різні вікові категорії дітей. Бажано, навчання у певному гуртку розпочинати ще з 5-6 років. Так дитина поступово та систематично буде оволодівати певним багажем знань та умінь. І вже в старшому віці зможе досягти неабияких результатів. Дітям дошкільного та молодшого шкільного віку бажано відвідувати гуртки для розвитку моторики: де діти можуть щось ліпити, складати, малювати, вирізати, клеїти тощо. Позитивний вплив на розвиток дитини мають хореографічні гуртки. На яких дитина вчиться управляти своїм тілом, дисциплінованості, бути у колективі. Театральні студії допоможуть дитині контролювати та розкривати свої емоції та почуття. Краще розуміти духовний та естетичний світи.

Підліткам та старшокласникам рекомендують відвідувати лідерські, інтелектуальні та психологічні гуртки. Де вони можуть поспілкуватися з однолітками, розкрити свої індивідуальні якості, повірити в свої власні сили та амбіції, навчитися виступати перед публікою, знайти друзів.

3.    Враховуйте психологічні особливості  дитини.

Темперамент.

   Темперамент дитини може допомогти у виборі гуртка.

Діти-сангвініки, бажають відвідувати майже всі гуртки, їх завжди цікавить щось нове, особливо на початку учбового року.

Вони намагаються записатися у велику кількість гуртків, прагнуть всі відвідувати, але через певний час їхня активність затухає, в силу свого темпераменту не вміють довести розпочату справу до кінця. І в кінцевому результаті можуть зовсім нікуди не ходити, і постійно казати, що їм нудно. Тому, допоможіть дитині обрати на початку навчального року лише 2-3 найбільш улюблених, важливих гуртка для неї. Нехай поступово у свій ритм життя вводить інші гуртки, якщо буде встигати.

 

Дітям-флегматикам зазвичай подобаються гуртки, на яких необхідно проявляти зосередженість, увагу, витривалість. Такі діти досягають неабияких результатів у гуртках: ліплення, малювання, вишивки, конструюванні,грі

    на музичних інструментів а також у гуртках інтелектуального напрямку тощо.

 

Дитині-флегматику, потрібен більший час і докласти більше зусиль щоб адаптуватися до театрального гуртка, або лідерського. Тому що їм важко показувати, проявляти свої емоції та почуття. Але за допомогою терпіння і наполегливості і власного бажання діти-флегматики розкриваються і у таки гуртках.

 

Зазвичай, дітям-холерикам подобаються відвідувати гуртки на яких вони можуть проявити свою неповторність, активність. Це можуть бути лідерські, психологічні, театральні, вокальні гуртки. На хореографічних гуртках такі діти виступають у сольних номерах. Психологи рекомендують дітям-холерикам, які мають нестійку увагу, непосидючість, зверхактивність займатися у гуртках ліплення, конструювання, малювання. На яких вони можуть вчитися контролювати свою агресію, емоційність.

 

Діти-меланхоліки бажають відвідувати театральні гуртки, гуртки журналістики або хореографічні гуртки, гуртки музикальних інструментів, вокальні, психологічні – всі ті, на яких вивчається, розкриваються внутрішній світ людини.

Такі діти можуть блискуче розповісти вірш, виступити на сцені, написати неабияку картину або оповідання.

І в то й же час, вони являють собою найбільш вразливих дітей.

Діти-меланхоліки досить чутливі, ранимі, можуть сильно переживати певні труднощі. Їм особливо потрібна психологічна підтримка з боку батьків, педагогів та друзів. Вони розкриваються, досягають неабияких результатів якщо їх підтримувати, хвалити. Ви можете втратити добрі стосунки, якщо будете на таких дітей кричати, або вимагати кращих результатів.

 

4.               Вміння адаптуватися.

Кожній дитині потрібний час щоб адаптуватися: одній достатньо декількох занять, щоб звикнути до нових умов гуртка, друга дитина сильно хвилюється, висловлює не бажання ходити на заняття, починає засмучуватися, коли ви її залишаєте. Поясніть дитині, що необхідний час, щоб звикнути до нових умов. Запитуйте, чи були на заняттях діти, які сподобалися вашій дитині. Дружба та позитивне спілкування між дітьми допомагає швидше адаптуватися. Виконуйте разом з дитиною завдання, які дають на гуртку. Вирішуйте разом труднощі які виникають. Висловлюйте щиру зацікавленість та пошану до інтересів своєї дитини. Тоді ваша дитина буде систематично відвідувати гуртки, мати постійний цікавий розпорядок дня і найголовніше – гармонійно розвиватися.

5.               Організовуйте режим кожного дня дитини.

Є помилкою вважати, що графік дитини має бути заповнений всілякими заняттями, гуртками, - головне, щоб дитина „не тинялася”, „не вешталася” вулицями. Перевантаження режиму дня дитини може призвести до хронічної втоми. При чому, порівняно з дорослим, дитячий організм виснажується швидше. Тому не бажано перевантажувати життя дитини. Ви маєте пам’ятати, що заняття у різних гуртках має приносити дитині радість, розвиток і задоволення. Необхідно установлювати правильний розпорядок дня та чередувати заняття з відпочинком. Особливо важливо, щоб дитина не менше години щодня проводила на свіжому повітрі. Крім того, у дитини має бути просто вільний час – під час якого дитина може погратися своїми іграшками, по-дитячи помріяти. І обов’язково кожного дня намагайтеся приділити годинку для ваших дітей. Цей час проведіть разом – спільно зробити, приготувати щось, пограти, обов’язково невимушено поспілкуватися. Такі годинки-спілкування будуть зберігати між вами і дітьми теплі довірливі стосунки.

Кожна дитина є здібною. Треба пам’ятати, що здібності людини розкриваються лише в діяльності. Тому заняття у улюбленому гуртку допоможуть і з’ясувати які саме здібності є у вашої дитини, і допоможуть їх розкрити, удосконалити.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

Агресивна поведінка виявляється вже в ранньому віці, випробовуючи батьківське терпіння і створюючи напруження у стосунках із однолітками.

Найгостріше постає проблема агресивної поведінки у підлітковому віці, коли здійснюється перехід до нового щабля розвитку особистості; серед підлітків посилюється негативізм, демонстративна стосовно дорослих поведінка, частішають випадки виявів жорстокості й агресивності. Агресивність супроводжують:

ü неадекватне самооцінювання (занижене або завищене),

ü неадекватний рівень домагань, що не відповідає можливостям підлітка;

ü підвищена емоційна напруженість і тривожність;

ü різний ступінь неадекватності уявлень підлітків про своє місце в сім'ї, про ставлення до них однолітків,

ü низький рівень сформованості комунікативних навичок тощо.

Агресія підлітків безпосередньо не пов'язана з порушенням усталених Правил і норм та відокремлюється від асоціальної поведінки.

Становлення агресивної поведінки — складний і багатогранний процес, у якому діє низка чинників:

 

Агресивна поведінка визначається впливом сім'ї. Характер стосунків між батьками, між батьками та дітьми, дисгармонія в сім'ї є чинниками, що визначають агресивну поведінку дітей. Особистісні характеристики також відіграють важливу роль у формуванні агресивної поведінки. До них відноситься підвищений рівень психопатизації, нестійкість емоційного стану, що виявляється в підвищеній збудженості, подразливості, а також депресивності, яка призводить до підвищення рівня тривожності, скутості, невпевненості в собі.

 Агресивна поведінка підлітків постає як спосіб:

 • задоволення потреб у спілкуванні;

 • самовираження та самоствердження;

 • відреагування на неблагополучну обстановку в сім'ї та на жорстоке ставлення з боку батьків;

 • досягнення значущої мети.

Таким чином, у підлітковому віці агресивна поведінка є своєрідним захисним механізмом.

 Враховуючи всі чинники, що беруть участь у становленні агресивної поведінки підлітків, можна попередити чи обмежити вияв форм агресії.

 У спілкуванні з агресивними дітьми потрібно виявляти чималу стриманість, терпіння, пам'ятаючи, що маленькі забіяки, тероризуючи інших, самі страждають від власної упертості, гніву, дратівливості. Почуття провини, порушення душевної рівноваги, незадоволеність не проходять в агресивних дітей, навіть якщо їм удається на когось вилити свої негативні емоції. Таким дітям необхідно дати зрозуміти, що дорослий (учитель, батьки, психолог) — їхній союзник у вирішенні внутрішніх проблем. Агресивні діти повинні переконатися, що їх люблять, а їхні вчинки псують враження про них, до того ж не приносять їм полегшення. Необхідно тактовно і послідовно навчати дитину самоконтролю, внутрішньої зібраності і стриманості. Перевести активність агресивної дитини в конструктивне русло допоможе вивчення її інтересів і схильностей. Поступове ускладнення завдань, що вимагають рішучості, сміливості, енергійності реакції, дасть змогу відвернути дитину від дріб'язкового „з'ясування відносин” і переключити на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить від уміння співробітничати з іншими.

Рекомендації батькам щодо стримування агресивної поведінки підлітків

 

• Виявляти до підлітка більше уваги, любові та ласки.

 • Батьки повинні стежити за своєю поведінкою в сім'ї. Кращий спосіб виховання дітей — єдність їхніх дій.

 • Не застосовувати фізичні покарання.

 • Допомагати підлітку знаходити друзів. Заохочувати розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме завзятості, активності, ініціативності, перешкоджати її негативним рисам, зокрема ворожості, скутості.

 • Пояснювати підлітку наслідки агресивної поведінки.

 • Враховувати у вихованні та навчанні особистісні властивості підлітка.

 • Надавати підлітку можливість задовольнити потреби в самовираженні й самоствердженні.

• Обмежувати перегляд відеофільмів та комп'ютерних ігор зі сценами насильства.

 • Спрямовувати енергію підлітка у правильне русло, наприклад, заняття у спортивних секціях; заохочувати його до участі в культурних заходах.

Поради батькам конфліктних дітей:

 • Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, у всіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше вибухають „бурі”.

 • Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитини в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об'єктивно розібратися в причинах її виникнення.

• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.

 • Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Рекомендації батькам щодо спілкування з агресивними дітьми

• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності, лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

• Дайте дитині можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об'єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати „портрет” її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів'я про своїх друзів або колег.

• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.

ЯКЩО ДИТИНА ПОВОДИТЬСЯ АГРЕСИВН

 Рекомендації педагогам та батькам.

1. Намагайтеся зрозуміти причини агресивної поведінки дитини й усуньте їх.

2. Зупиніть занесену для удару руку маляти, утримайте за плечі й твердо скажіть: „не можна!”

3. Відверніть увагу малюка цікавою іграшкою або яким-небудь заняттям.

4. Використовуйте м’яке фізичне маніпулювання: спокійно візьміть дитину на руки і віднесіть її з місця конфлікту.

5. Створіть ситуацію, щоб дитя могло перенести свій гнів на безпечний предмет ( гумові іграшки, паперові кульки тощо)

6. Учіть дитину висловлювати свій гнів у ввічливій формі, називаючи власні негативні емоції: „Я злюсь” і т.д.

7. Не пригнічуйте агресію дитини з позиції сили, не відповідайте на неї спалахами власного гніву: дитина засвоїть ці форми поведінки і застосовуватиме в майбутньому.

8. Караючи дитину, не принижуйте її і не загрожуйте їй.

9. Не намагайтеся що-небудь довести своїй дитині у хвилини нападу її агресії – це марно. Сварити немає сенсу.

10. Учіться спілкуватися з дитиною: любіть її, говоріть ласкаві й підбадьорливі слова, частіше обіймайте.

Шість рецептів позбавлення гніву для батьків

 

1. Налагодьте взаємостосунки зі своєю дитиною, щоб вона відчувала себе з вами спокійно та впевнено.

 - Слухайте свою дитину;

 - Проводьте разом з нею якомога більше часу;

 - Діліться з нею своїм досвідом;

 - Розповідайте про своє дитинство;

 - Приділяйте однакову увагу кожному з дітей.

2. Слідкуйте за собою,особливо в ті хвилини,коли ви під дією стресу.

 - Відкладіть або відмініть всі спільні справи з дитиною;

 - Не торкайтеся дитини в хвилини роздратування.

3. Якщо ви засмучені то діти повинні знати про ваш стан.

 - Говоріть прямо про свої почуття та бажання;

 „Я дуже засмучена, залиш мене одну”, „Справи на роботі засмутили мене, залиш мене,будь-ласка, на декілька хвилин одну”

4. У хвилини коли ви засмучені чи розгнівані, зробіть для себе щось приємне.

 - Прийміть теплу ванну;

 - Випийте чаю;

 - Зателефонуйте друзям;

 - Послухайте улюблену музику.

5. Намагайтеся передбачити та зупинити можливі неприємності, які можуть викликати гнів.

 - Не дозволяйте дитині гратися з тими речами, які для вас дорогі;

 - Не дозволяйте виводити себе з рівноваги. Вмійте передбачити і попередити.

6. До деяких особливо Важливих подій слід готуватися раніше. Намагайтеся передбачити можливі ситуації наперед.

 - Вивчайте сили та можливості вашої дитини;

 - Готуйте дитину до можливих подій та ситуацій наперед (поїздка, похід у театр).

Пам’ятайте, що у агресивних батьків, як правило, виростають агресивні діти. Щоб виховати бажану поведінку у своїх дітей, потрібно розібратися зі своєю власною.

 

 

Як можуть допомогти  батьки впоратись дитині з булінґом

        Багато дітей соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу.
      Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, то скажіть їй:
• Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її боці).
• Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).
• Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).
• Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).
• Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).
• Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).
      Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до педагога, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора закладу. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.
      Якщо педагоги та адміністрація не розв’язали проблему, не варто зволікати із написанням відповідної заяви до поліції.

 Десять заповідей для батьків 

§     Ніколи не кажіть, що у вас немає часу виховувати свою дитину, бо це буде означати: мені ніколи її любити.

§     Не сприймайте свою дитину як свою власність, не ростіть її для себе, не вимагайте від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

§     Ніколи не навчайте того, в чому самі не обізнані. Вчіть дитину самостійно приймати рішення і відповідати за них.

§     Довіряйте дитині. Дозвольте робити власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.

§     Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.

§     Ніколи не давайте дитині негативних оціночних  суджень («ти поганий», «ти брехливий», «ти злий»), оцінювати треба лише вчинки.

§     Намагайтеся впливати на дитину проханням — це найефективніший спосіб давати їй інструкції.

§     Не ставтеся до дитини зневажливо.

§     Будьте послідовними у своїх вимогах.

§     Ніколи не порівнюйте свою дитину з іншими (друзями, однокласниками, сусідами), а порівнюйте лише з тим, якою вона була вчора і якою є сьогодні.

 

 

 Рекомендації щодо формування мотивації до                               навчання

 

Найзначущішим, найдієвішим і найефективнішим внутрішнім стимулом є прагнення до пізнання нового, що ґрунтується винятково на інтересі до предмета пізнання.

Якщо  дитина не обирає той гурток, який обрала більшість її друзів, а йде на гурток, який їй самій цікавий, то таким чином вона демонструє яскравий приклад внутрішньо вмотивованої поведінки.

 

 

Яка ж мотивація до навчання є кращою?

Процес формування навчальної діяльності набуває ряду специфічних особливостей відповідно до певного вікового періоду.

В початковій школі дитина може досить успішно вчитися, орієнтуючись на оцінку вчителя або думку батьків. Якщо домінуючим мотивом у цьому віці у більшості дітей є прагнення зробити приємність дорослому, що є авторитетним для дитини, порадувати його своїми успіхами або небажання вислуховувати докори, то в старших класах вплив такого мотиву втрачає свою актуальність. На перший план виходить прагнення бути кращим або хоча б не гіршим за інших.

Звичайно, і такі мотиви мають місце, але вони не повинні бути основними, визначальними в навчальній діяльності дитини. Такі мотиви мають відігравати вторинні, допоміжні ролі, надаючи шкільному життю учня яскравості, привабливості. Умовою успішного навчання все ж є мотивація, котра спонукає дитину до певної діяльності з метою розширення й поглиблення своїх знань, підвищення впевненості та незалежності від зовнішніх факторів.

 

Яким чином можна сприяти формуванню   внутрішньої мотивації в межах навчального процесу?

Як уже зазначалося, внутрішня мотивація є важливою умовою успішного навчання. Але як бути, якщо вона відсутня, а єдиним привабливим моментом шкільного життя є довгоочікувана перерва або весела прогулянка? Багато хто з учителів вважає, що, сформувавши у дитини «необхідний» мотив, можна домогтися високих результатів і таким чином вирішити багато навчальних проблем. Важлива роль і вплив учителя в початковій школі є беззаперечними. І все ж уявлення про те, що можна ззовні сформувати мотив, є помилковим. «Мотив - складне психологічне утворення, яке має вибудувати сам суб'єкт» (Є.Ільїн). Учитель може лише сприяти цьому процесу. Для цього як вчителям, так і батькам необхідно дотримуватися таких вимог:

1. За можливості скасувати нагороди і призи за правильно виконанні завдання, обмежуючись лише оціюванням та похвалою.

2. Якомога менше використовувати на уроках ситуацію змагання. Краще привчати дитину до аналізу і порівняння своїх особистих результатів та досягнень. Ситуацію змагання можна переключити на ігрові види діяльності.

3. Намагатися не нав'язувати навчальної мети «зверху». Спільна робота з дитиною стосовно вироблення мети і завдань може виявитися значно ефективнішою.

4. Необхідно пам'ятати й пре те, що покарання за неправильне вирішення навчальних завдань є найостаннішим і найменш ефективним заходом, який завжди викликає негативні емоції й негативно впливає на ставлення дитини до навчання.

5. Намагатися уникати встановлення часових обмежень там, де це можливо, тому що це не лише пригнічує розвиток твор­чості, а й перешкоджає розвиту внутрішньої мотивації.

6. Стежити за тим, щоб навчальні завдання не лише відповідали віковим обмеженням, а й мали рівень оптимальної складності (посильні завдання), сприяли виявленню майстерності та компетентності дитини. Регулювати рівень складності завдань, щоразу підвищуючи її. (створення ситуації успіху)

7. Надавати дитині право вибору навчального завдання, не обмежуючи при цьому її свободи.

8. Бажано підбирати навчальні завдання з елементом новизни та непередбачуваності, що сприяє формуванню внутрішнього інтересу під час його виконання.

9. І на завершення хотілося б нагадати, що підвищення пізнавальної активності, успішне засвоєння навчальної програми, вищий рівень освоєння теоретичного матеріалу стає неможливим у ситуації, коли будь-які стимули, що не стосуються навчання, стають основними.

 

1. Навчання, яке ґрунтується на внутрішній зацікавленості, буде значно успішнішим, тому що при наявності такої зацікавленості дитина здатна працювати довше без будь-яких зовнішніх підкріплень. Водночас переважання зовнішньої мотивації сприяє зниженню пізнавальної активності. Тому досить часто при зникненні зовнішніх стимулів дитина втрачає інтерес до навчання.

2. Школярі, яких приваблює насамперед інтерес до самого процесу навчання, схильні обирати складніші завдання, що позитивно впливає на розвиток їхніх пізнавальних процесів.

Учні із зовнішньою мотивацією, як правило, не одержують задоволення від подолання труднощів під час вирішення навчальних завдань. Тому такі діти обирають простіші завдання й виконують лише те, що необхідно для одержання підкріплення. В умовах школи таким підкріпленням найчастіше є оцінка вчителя, вдома - винагорода, подарунок, похвала.

  3. Відсутність внутрішнього стимулу сприяє зростанню напруження, зменшенню спонтанності, що справляє пригнічуючу дію на креативність дитини, тоді як наявність внутрішніх мотивацій сприяє виявленню безпосередності, оригінальності, зростання креативності та творчості.

 

Окрім того, перевагою внутрішніх навчальних мотивів є:

*   - позитивний вплив на вирішення творчих завдань, що не мають чіткого алгоритму вирішення (евристичний метод);

*   - емоційне задоволення від виконання завдання, подолання труднощів під час вирішення навчальних завдань, що викликають позитивні емоції і ґрунтуються насамперед на внутрішньому інтересі;

*   - підвищення самоповаги дитини, її самооцінки.

У результаті проведення ряду досліджень вчені дійшли висновку, що матеріальне заохочення зменшує внутрішню мотивацію. Виходячи з цього, можна припустити, що будь-які інші зовнішні стимули теж зменшуватимуть внутрішній інтерес до діяльності. Цей висновок було зроблено Е. ДІсі. Аналогічні дослідження проводили й інші автори, які вивчали вплив на внутрішню мотивацію таких факторів, як: уникання покарання; призначення терміну закінчення діяльності; нав'язування мети; ситуація змагання.

Отже, можна дійти висновку: ті умови оточення, які наділяють людину свободою вибору, дозволяють їй почуватися самодостатньою, внаслідок чого формується внутрішня мотивація.

Відповідно до теорії компетентності, важливою потребою є прагнення майстерності. Чим більше навчальне завдання дозволяє дитині почуватися компетентною та ефективною, тим вищою в неї буде внутрішня мотивація до певного виду діяльності.

Важливе місце в цьому питанні належить характеру навчальної діяльності. Вона має бути оптимальною за рівнем складності. Якщо перед дитиною стоїть надто просте завдання, воно не викличе в неї інтересу і внутрішньої мотивації, тому що, якою б компетентною не почувалася дитина, надто просте навчальне завдання не дозволить реалізувати їй свою майстерність і не дасть змоги почуватися ефективною.

В дослідженнях З.Шапіро було виявлено, що в умовах вільного вибору головоломок студенти віддають перевагу складним завданням, тоді як в умовах зовнішнього підкріплення вони обирають простіші, аби підвищити ймовірність отримання нагороди.

Ф.Денер і Є.Лонкі зазначають, що за наявності вибору, діти віддають перевагу складним видам активності, які вимагають демонстрації своїх здібностей.

Д.Мак-Маллін і Дж.Стефен виявили: якщо в роботі з головоломками щоразу підвищувати їхню складність, то випробувані демонструватимуть зростання внутрішньої мотивації за умови, що вони сприяють підвищенню почуття компетентності.

Надто складні навчальні завдання, як і надто прості, негативно впливають на формування та зростання внутрішньої мотивації, оскільки не дають дитині змоги реалізуватися, виявити ефективність і майстерність у виконуваному, внаслідок чого руйнується почуття компетентності, знижується самооцінка й самоповага.

Ще однією важливою умовою зростання внутрішньої мотивації є така характеристика навчальних завдань, як новизна і непередбачуваність, що, як правило, викликає внутрішній інтерес дитини.

 

 

Рекомендації для батьків з формування толерантних якостей особистості дошкільника

 

1. Дайте зрозуміти вашій дитині, що ви її приймаєте такою, якою вона є. Намагайтеся вживати такі вирази як: «Ти найулюбленіший», «Я тебе люблю будь-кого», «Яке щастя, що ти у нас є».

   

2. Пам'ятайте, що кожне ваше слово, міміка, жести, інтонація, гучність голосу несуть дитині повідомлення про її самоцінність. Прагніть створити у вашої дитини високу самооцінку, підкріплюючи це словами: «Я радію твоїм успіхам», «Ти дуже багато що можеш».

     

3. Зверніть свою увагу на те, що батьки, які говорять одно, а роблять інше, з часом випробовують на собі неповагу з боку дітей.

   

4. Перш ніж почати спілкуватися з вашою дитиною, постарайтеся зайняти таке положення, щоб бачити її очі. У більшості випадків вам доведеться сісти навколішки.

   

5. У спілкуванні з дитиною приділяйте велику увагу невербальному (немовному) спілкуванню. Так, замість того, щоб категорично сказати слово «не можна», спробуйте використати ледве помітний жест, погляд або міміку.

     

Сказати, нічого не кажучи, - це найбільше мистецтво виховання, яке свідчить про істинний і глибокий контакт між батьками і дітьми. Намагайтеся виявляти своє відношення до поведінки дитини без зайвих пояснень і моралі.

   

6. Прагніть виявляти повну зацікавленість до дитини в процесі спілкування. Підкреслюйте це кивком, вигуком. Слухаючи її, не відволікайтеся. Сконцентруйте на ній усю увагу. Надавайте їй час для висловлювання, не квапте її і не підкреслюйте своїм зовнішнім виглядом, що це вже вам нецікаво.

     

7. Не говоріть своїй дитині того, чого б ви їй насправді не бажали. Пам'ятайте, що багато з тих установок, які вони отримують від вас, надалі визначають їх поведінку.

     

8. У спілкуванні з дітьми пам'ятаєте, що дитина має право голосу у вирішенні якої-небудь проблеми. Тому намагайтеся радитися з нею, а не приймайте рішення тільки самі.

     

9. Дотримуйтеся принципів рівності і співпраці з дітьми. 

   

10. Не допускайте, щоб ваша дитина знаходилася наодинці зі своїми переживаннями. Знайдіть час і зверніться до неї: «Я бачу, що тебе щось турбує», «Я бачу, що тебе хтось засмутив», «Розкажи мені, що з тобою».

   

11. Використовуйте різноманітні мовні формули (прощання, вітання, вдячності) в спілкуванні з дітьми. Не забувайте уранці привітати дитину, а увечері побажати їй «добраніч». Вимовляйте слова з посмішкою, доброзичливим тоном і супроводжуйте їх тактильним дотиком. Обов'язково, хоч за маленьку послугу, зроблену дитиною, не забувайте подякувати їй.

     

12. Намагайтеся адекватно реагувати на вчинки дітей: 

• постарайтеся зрозуміти дитину і з'ясувати, що ж стало спонукальним мотивом для її дій;
• спробуйте вникнути в її переживання;
• оцінюйте не особу дитини, а дію, яку вона вчинила. Наприклад, дитина розбила чашку і тут же можна почути: «Ах ти негідник, знову розбив чашку!». Найбільш доречним було б таке висловлювання: «Синок, ти розбив чашку. Ти не порізався? Принеси мені, будь ласка, віник і совок, і ми разом приберемо осколки». А щоб це не повторилося, цей інцидент можна використати як навчання, сказавши дитині: «Я думаю, чашка розбилася тому, що ти її неправильно тримав»;
• дайте зрозуміти дитині, що незалежно від вчинку, ви до неї відноситеся позитивно;
• не порівнюйте дитину з іншими дітьми.

     

13. Намагайтеся не вживати в мові такі фрази, які надовго залишаються у свідомості дитини: «Я зараз зайнятий (а)», «Скільки разів я тобі говорила!», «Вічно ти у все лізеш», «Що б ти без мене робив». 

     

14. Для того, щоб правильно організувати взаємовідносини з дітьми в процесі спілкування, прагніть долати:

• бар'єр зайнятості (ви постійно зайняті роботою, домашніми справами);
• бар'єр дорослості (ви не відчуваєте переживання дитини, не розумієте її потреби);
• бар'єр «виховних традицій» (ви не враховуєте ситуації виховання, що змінилися, і рівень розвитку дитини, намагаючись продублювати педагогічні дії своїх батьків);
• бар'єр «дидактизму» (ви постійно намагаєтеся повчати дітей).

     

15.Удосконалюйте комунікативні уміння ваших дітей: 

• для розвитку уміння уважно слухати, не перебивати співрозмовника, нагадуйте їй: «Спочатку послухай, що говорять інші, а потім говори сама»;
• якщо дитина забуває говорити мовні формули етикету (вітання, прощання, вдячності), то побічно нагадаєте їй про це;
• для розвитку уміння встановлювати контакт із співрозмовником запропонуєте дітям ігрову ситуацію: «Давайте говорити один одному компліменти»;
• для розвитку уміння спілкуватися без слів запропонуйте їм ігри «Через скло», «Іноземець», «Розкажи вірші руками». Спробуйте 15 хвилин спілкуватися за допомогою міміки і жестів;
• для розвитку уміння розуміти настрій і почуття іншого запропонуйте дитині простежити за ким-небудь з родичів. Запропонуйте дітям ігри «На що схоже настрій?», «Намалюй свій страх і переможи його»;
• для розвитку у дітей почуття емпатії (співпереживання) використовуйте сюжети казок. Спробуйте дізнатися у дітей: казка - це добре або погано? Що хорошого в казці? Чи є хороші герої? Назви. Чи погані? Намагайтеся читати і завжди обговорювати казки. 

     

Запропонуйте дітям вигадати:

     а) казка по-новому (за основу береться стара казка, але героїв можна наділити протилежними якостями);

     б) салат з казок (з'єднуються декілька казок в одну);

     в) продовж казку або придумай новий кінець.

     

Головне завжди пам'ятати, що виховувати не означає говорити дітям хороші слова, наставляти і научувати їх, а передусім самому жити по-людськи. Формування толерантності кожен повинен розпочинати з самого себе. У формуванні толерантності у дошкільнят велике значення має розвиток уміння розуміти почуття і стан інших людей, здатність співпереживати і співчувати, уміння спілкуватися з однолітками. Прищеплюючи дітям уміння міжособового спілкування, необхідно одночасно удосконалювати ці ж уміння у педагогів і батьків. 

15 мультфільмів про доброчесність, які можна показати дітям